Європротокол – крок в Європу або черговий фарс

Категорія: Дорожньо транспортні події Оновлено 23.12.2022 08:30 Опубліковано 07.05.2012 00:00

 18 вересня 2011 року – день, з якого у вітчизняну практику вводиться поняття "ЄВРОПРОТОКОЛ". Ця подія пов'язана з прийняттям Верховною Радою України Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно дорожньо-транспортних пригод і виплат страхового відшкодування". Основним ноу-хау даного Закону є те, що тепер водіям, які застрахували свою цивільну відповідальність, можна оформлювати ДТП (при відсутності потерпілих) без обов'язкової участі інспекторів ДАІ.

Якщо зазирнути в історію, то слід відмітити, що родоначальником Європротоколу є Франція. Сьогодні спрощена процедура оформлення ДТП прижилась у Великобританії, Іспанії, Чехії і навіть в РФ. Необхідно відмітити, що єдиного європейського законодавства відносно "Європротокола" немає, тому кожна держава встановлює свої правила, порядки і граничні суми страхового відшкодування за виключенням самого бланка Європротоколу, який носить уніфікований характер.

За своєю суттю і визнанню Європротокол - це, свого роду, офіційне повідомлення страхових компаній про ДТП, складене і особисто підписане учасниками такої ДТП, які застрахували свою цивільну відповідальність ("автоцивілка"). Тепер, правильно оформивши Європротокол, не доведеться очікувати на рішення суду, сплачувати штраф або контактувати з працівниками поліції з метою отримання тих чи інших довідок для подальшого отримання страхового відшкодування.

 Звісно, враховуючи те, що у наших водіїв відсутній досвід в оформленні таких протоколів, беручи до уваги особливості українського менталітету, рівень правового забезпечення послуг у сфері страхування, ступінь довіри до страхових організацій, спочатку будуть виникати певні конфлікти, непорозуміння і розбіжності. Але з часом все буде упорядковано і, сподіваюсь, всі відчують позитивний ефект від нововведення, тим більше, що позитивний досвід європейських країн це підтверджує.

 Єдине, що хотілось би побажати нашим законодавцям, так це не зупинятися на прийнятому нововведенні, а постійно відслідковувати його проблемні моменти і не допустити розчарування автолюбителів у європротоколі. Так, наприклад, невідомо, як сьогодні будуть себе поводити автовласники, які застрахували свій автомобіль по КАСКО і які стали винуватцями ДТП. Адже відповідно до Договору вони зобов'язані викликати співробітників ДАІ для оформлення ДТП, інакше їм буде відмовлено у відшкодуванні матеріальної шкоди. Яким чином в таких випадках будуть використовуватися європротоколи - поки невідомо, можливо скоро ми будемо мати відповідні зміни або роз'яснення.

 Крім того, викликає побоювання і той факт, що багато автолюбителів напевно будуть оформлювати європротокол з деякими помилками, оскільки досвіду в його складанні немає ні у кого. Чи не стануть якісь формальні помилки в оформленні протоколу підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування?

 Враховуючи вищевикладене дуже хотілось би, щоб введення європротоколу асоціювалося з черговим кроком до Європи, а не фарсом.

АО Адвокатська фірма «ADVICE»

Адвокат Кулаков Віталій

ДЕПОЗИТ – проблеми повернення

Категорія: Цікава інформація для бізнесу Оновлено 15.12.2022 09:57 Опубліковано 24.03.2014 00:00

Кулаков Віталій

Адвокат, керуючий АТ «Адвокатська фірма «ADVICE»

Політичні та економічні події, які відбуваються в Україні останнім часом, спричинили, серед іншого, негативні тенденції для банківського сектора – масовий відтік депозитних вкладів. У відповідь на це 27.02.2014 р. НБУ було прийнято постанову № 104, якою запроваджено обмеження на доступ до фінансових коштів валютних депозитів. Таким чином, фактично НБУ дозволив банкам видавати клієнтам валютні кошти у розмірі не більше еквівалента 15 тис. грн. на добу.

З подібними обмеженнями, запровадженими НБУ, ми стикалися у 2004, 2008 р.р., проте, тоді вони стосувалися лише обмеження на дострокове зняття депозитних коштів.

Незважаючи на це наважуюся заявити, що і постанови минулих років, і постанова поточного року – суперечать нормативним актам та букві закону.

Так, у статті 1060 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) передбачено, що за договором банківського вкладу, незалежно від його виду, банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника (крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, встановлених договором). Умови договору про відмову від права отримання вкладу на першу вимогу є нікчемними.

Крім цього, заборона на обмеження прав клієнта на розпорядження грошима, що знаходяться на його рахунку, передбачено ст. 1074 ЦКУ.

Якщо зважати на положення ст. 4 ЦКУ, то можна чітко сказати, що основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс. Іншими словами, саме цим документом регулюються вищеописані відносини і будь-які зміни до порядку регулювання цих відносин можуть бути внесені виключно законами України, а не підзаконними актами НБУ. Не можуть ухвали НБУ замінювати чинні закони України, це повне ігнорування принципу верховенства права. Незважаючи на те, що ми з розумінням ставимося до тимчасових обмежень (через можливі об'єктивні причини), не можна погоджуватися з порядком запровадження таких обмежень. Якщо вони справді необхідні, то останні мають запроваджуватися виключно через ухвалення відповідних законів.

З цього приводу ще у 2001 році висловився Конституційний Суд України, який своїм рішенням вказав, що Україна є правовою державою, а у правовій державі діє чітка ієрархія нормативних актів, згідно з якою постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер та не повинні спотворювати суть та зміст законів.

Таким чином, банки, які відмовляють у достроковій видачі вкладу, у видачі всієї суми вкладу тощо, посилаючись на постанови НБУ, діють протиправно. Подавши позов до суду на такі дії банку, особа має практично гарантований успіх. Судова практика з цього питання вже сформувалася і, слід сказати, не на користь банку. Але чому ж НБУ вживає таких дій?

Найімовірніше, НБУ розраховує на те, що не всі вкладники захочуть звертатися до суду, не всі захочуть витрачати час і чекати на рішення суду (3-4 тижні), а враховуючи, що обмеження тимчасові, вони будуть зняті в перші кілька місяців, що впливає, зрештою, на ініціативу вкладника розпочати судовий процес. Однак, якщо ви приймаєте рішення захищати своє право у суді, ви практично гарантовано виграєте судовий процес.

Для стабілізації фінансово-банківської системи прийняття таких обмежень у правовому полі наша держава має внести відповідні зміни до законів, щоб будь-які «ініціативи» виконавчої влади були легітимними і відповідали принципу верховенства права. Чому законодавець не робить це, маючи досвід 2004 р., 2008 р., залишається загадкою.

Державна підтримка малого та середнього підприємництва

Категорія: Цивільне законодавство Оновлено 21.12.2022 08:22 Опубліковано 07.05.2012 00:00

19 квітня 2012 року набрав чинності Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого та середнього підприємництва» (від 22.03.2012 р. № 4618-VI) (далі – Закон). Серед політиків, експертів та самих підприємців ходять неоднозначні висловлювання щодо доцільності ухвалення цього закону у тому вигляді, в якому ми маємо.

Однак, на нашу думку, ухвалення цього закону – це все-таки крок уперед, незважаючи на наявність у ньому суттєвих мінусів. Спробуємо частково розібратися, що нового приніс цей закон, які його недоліки і чого чекати малому і середньому бізнесу найближчим часом.

Почнемо, мабуть, із позитивних моментів. Так, на сьогоднішній день, на законодавчому рівні визначено не лише цілі та принципи державної політики у сфері розвитку малого та середнього підприємництва, а виписано й основні напрямки. Серед цих напрямів слід виділити удосконалення та спрощення порядку ведення обліку з метою оподаткування, що сьогодні є дуже актуальним для малого та середнього бізнесу; забезпечення фінансової державної підтримки малих та середніх підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок; гарантування прав суб'єктів малого та середнього підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; сприяння спрощенню дозвільних процедур та одержанню документів дозвільного характеру.

Крім того, законодавець закріпив можливість надання державної підтримки не лише суб'єктам малого та середнього підприємництва, а й об'єктам інфраструктури підтримки малого та середнього підприємництва, до яких належать: бізнес-центри, бізнес-інкубатори, науково-технологічні центри, фонди підтримки підприємництва, лізингові компанії. , консультативні центри та ін.

Відповідно до статті 15 зазначеного Закону, на законодавчому рівні закріплені види державної підтримки, які включають: фінансову, інформаційну, консультативну підтримку, у тому числі підтримку у сфері інновацій, науки та промислового виробництва, підтримку суб'єктів малого та середнього підприємництва, що здійснюють експортну діяльність, підтримку у сфері підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів та кадрів ведення бізнесу.

Серед окремих видів фінансової підтримки, яку планує надавати держава в особі своїх уповноважених органів, слід виділити: часткову компенсацію відсоткових ставок за кредитами, лізинговими та факторинговими платежами; надання гарантії та поруки за кредитами; надання кредитів (мікрокредитів) для створення та ведення бізнесу тощо. (Ч. 2 ст. 16 Закону).

Загалом, основи та ідея самого Закону заслуговує на похвалу, але, нам здається, що він містить чимало й негативних моментів.

Так, на думку багатьох експертів, цей Закон має декларативний характер. Але дозвольте не погодитися, що це є негативним моментом. Адже Закон, по суті, встановлює основні напрямки, мету, принципи та кінцевий результат. А ось механізм досягнення таких результатів має встановлюватись якісними нормативно-правовими (відомчими) актами. Саме відсутність останніх ми б і віднесли до негативних моментів, оскільки справді Закон діє, а реальних способів реалізації передбачених Законом механізмів фінансової державної підтримки не існує. Крім того, у Законі недостатньо чітко визначено компетенцію органів влади у сфері підтримки малого та середнього підприємництва, недостатньо чітко виписано умови надання державної допомоги (у т. ч. надання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок тощо).

У таких умовах законодавчої неврегульованості наш малий та середній бізнес вимушено може бути втягнутий у корупційні схеми, пов'язані з можливістю отримання фінансової та іншої підтримки.

Крім того, законодавець не визначив чітких умов (наявності документів) отримання тієї чи іншої державної підтримки. Адже ми чудово знаємо, що якщо справа стосується держави, то бюрократичної тяганини не уникнути, наслідком чого може стати «величезний» і нереальний пакет документів, який потрібно буде подавати до відповідного компетентного органу, який «неспішно» прийматиме рішення. Не хотілося б, щоб фінансова підтримка для суб'єктів малого та середнього бізнесу стала більш ускладненою, ніж отримання кредиту у будь-якому комерційному банку.

До негативних моментів цього Закону, як і багатьох інших, ми віднесли б окремі формулювання нормативного акта. Так, у тексті Закону досить часто простежується фраза, що держава «сприяє» тому чи іншому питанню. Вибачте, кому воно сприяє? Адже вище за державу нікого і нічого немає, саме вона приймає конкретні стратегічні рішення і здійснює конкретні дії. Сприяти повинні державі, але н

е держава комусь.

Одним із видів державної підтримки є консультативна підтримка. Звичайно, це позитивний момент. Але в Законі зовсім не зазначено, який же головний орган надаватиме і здійснюватиме цю консультативну підтримку, яку юридичну силу матиме цей консультативний висновок, чи ці висновки не суперечитимуть консультативним висновкам, наприклад, податкових чи митних органів. Адже дуже багато прикладів, коли підприємство з одного питання має консультативний висновок Держкомпідприємництва та ДПС України, які діаметрально протилежні. Як влаштовувати правовий кастинг?

Резюмуючи вищесказане, вважаємо, що Закон, загалом, є позитивним, однак має бути доопрацьований шляхом внесення до нього доповнень, а саме:

- визначити чіткий механізм та порядок отримання державної підтримки (фінансового характеру) з метою унеможливлення корупційних дій;

- визначити єдиний уповноважений державний орган не нижчий за статус ДПС України, який надаватиме консультативну підтримку підприємництву, а його висновки не суперечитимуть висновкам фіскальних органів;

- визначити вид та ступінь відповідальності посадових осіб органів державної влади за порушення норм цього Закону.

АТ «Адвокатська фірма «ADVICE»

Адвокат Кулаков Віталій

ДЕКЛАРУВАННЯ ДО 1 КВІТНЯ: що потрібно знати суб'єктам декларування?

Категорія: Статті Оновлено 15.12.2022 09:51 Опубліковано 22.03.2019 08:54

Нинішнього року, як і минулого, для осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, державних службовців, інших суб'єктів декларування відповідно до Закону України «Про протидію корупції» підходить до завершення кампанія з електронного декларування. Нагадаємо, що термін подання електронної декларації – до 1 квітня 2019 р.

Незважаючи на численні роз'яснення Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), суб'єкти декларування продовжують допускати помилки (навмисні чи ненавмисні), не вірно трактувати положення законодавчих та нормативних актів, що згодом призводить до притягнення останніх до адміністративної відповідальності. Спробуємо у цій статті коротко і зрозуміло звернути увагу нових та старих суб'єктів декларування на важливі аспекти. Отже, що робити?

Декларація подається шляхом заповнення її спеціальної форми на офіційному сайті НАЗК.
Перевірте свою електронну поштову адресу, яка зазначається у персональному кабінеті Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Переконайтеся, що Ваш цифровий підпис (ЕЦП) у робочому стані та термін його дії не закінчено. В іншому випадку її потрібно зробити або продовжити.
Якщо з цим все гаразд, починаємо заповнювати?

Об'єкти нерухомості та транспортні засоби

У цьому розділі необхідно вказувати відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї не лише на праві власності (у тому числі спільної), а й на праві оренди чи іншому праві користування, незалежно від специфіки такого договору (оренда, право на налаштування, сервітут, заставу, право користування землею для с/г потреб – емфітевзис, користування майном на підставі генеральної чи іншої довіреності). Необхідно вказувати вид, місцезнаходження кожного об'єкта, дату виникнення права володіння/користування, вартість придбання тощо.

При цьому, якщо майно купувалося давно і його оцінка не проводилася, якщо вартість майна визначити реально неможливо, наприклад, у разі придбання об'єкта за радянські рублі, - у декларації у відповідному полі, де вказується вартість – необхідно вказати «Невідомо».

Якщо майно перебуває у спільній власності, то відомості про інших співвласників також вказується в декларації. При цьому, аналогічна ситуація і з об'єктами оренди – власника такого майна також необхідно вказувати у декларації.

ВАЖЛИВО! Необхідно зазначати лише об'єкти, які належали суб'єкту декларування (членам його сім'ї) станом на 31.12.2018 р. Таким чином, якщо ви продали об'єкт нерухомості або закінчився договір оренди до 31.12.2018 р. – про це майно у розділі 3 не вказується.

Пам'ятайте, що право власності виникає з моменту державної реєстрації, тому ця дата для вас є визначальною. Тобто, якщо ви проінвестували, наприклад, об'єкт нерухомості, але прав на нього не отримали (не зареєстрували), цей об'єкт також не може потрапити до розділу 3.

На відміну від нематеріальних активів, відомості про транспортні засоби вказуються незалежно від їх вартості. При цьому, зазначається вартість на момент придбання транспортного засобу (купівля, оренда, лізинг тощо). Якщо транспортний засіб ввозився в Україну самостійно і суб'єкт декларування поніс митні, брокерські та інші податкові зобов'язання, то в цьому випадку ці суми не є об'єктом декларування. Однак, якщо всі ці платежі зроблені у звітному періоді в сукупності перевищують встановлений поріг, то суб'єкт декларування зобов'язаний зазначити це у розділі, що містить дані про витрати та угоди.

Трапляються випадки, коли суб'єкт декларування «ніби» відчужує транспортний засіб за генеральною довіреністю отримав кошти і вважає, що транспортним засобом володіє новий власник. Однак у такому разі суб'єкт декларування зобов'язаний звернутися до сервісного центру МВС та уточнити, чи є він станом на 31.12.2018 р. власником транспортного засобу за реєстром чи ні. Якщо є, то такий транспортний засіб має бути відображено у декларації.

Подарунки та Гроші

Що таке подарунок у розумінні закону? Це кошти, будь-яке майно, предмети, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надавалися суб'єкту декларування безкоштовно або за ціною, нижчою від ринкової.

Не є подарунком:

- кредитні кошти (позика), отримані суб'єктом декларування із зобов'язанням їх повернення у визначений строк;

- повернення суми депозиту, який повертається його власнику;

- кошти, отримані як сума за відчуження права вимоги по депозиту.

Але не слід забувати, що всі ці дані мають бути зазначені в інших розділах декларації.

ВАЖЛИВО! Суб'єкт декларування зобов'язаний повідомляти протягом всієї своєї діяльності про отриманий ним дохід, якщо його розмір перевищує 50 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних громадян станом на 1 січня декларованого року (у 2018 році – понад 88100 грн.). Якщо отримана сума чи подарунок еквівалентний іноземній валюті, то його вартість переводиться у гривню за курсом НБУ на день отримання такого доходу чи подарунка.

Якщо йдеться не про дохід, а про кредит, позику, фінансову допомогу тощо, суб'єкт декларування вказує про це у розділі «Доходи, у тому числі подарунки», як «Інші доходи». Якщо ж суми за вказівними договорами не повернуто станом на 31.12.2018 р., то боргові зобов'язання додатково зазначаються у розділі «Фінансові зобов'язання».

Права інтелектуальної власності

Якщо суб'єкт декларування (члени його сім'ї) володіє торговою маркою, патентом, комерційним найменуванням, правом на використання надр та корисних копалин, іншою ліцензією у сфері інтелектуальної власності тощо, все це стосується нематеріальних активів. При цьому, якщо такі нематеріальні активи можуть мати грошовий еквівалент, вони обов'язково відображаються у декларації. При цьому, не має значення, є така оцінка чи ні, оскільки обов'язок офіційно оцінювати такий актив відсутній. Однак якщо декларант не знає вартості активу, у відповідному полі проставляється – «невідомо».

Висновок

Ми розуміємо, що скільки буде працювати система декларування, стільки й буде нових питань, однак у цій статті ми спробували акцентувати увагу декларантів та членів їх сім'ї на основних спірних моментах, про які часто говорять.

Звертаємо увагу, що боятися припуститися помилки не потрібно, оскільки кожен суб'єкт декларування може протягом 7 днів після подання декларації подати уточнену версію декларації.

Цією можливістю можна скористатися одноразово, зайшовши до електронного кабінету.

Якщо ж такий термін пропущено, то виправлення помилки можливе шляхом повідомлення НАЗК про таку помилку та фактичне виправлення має бути здійснене у строк, який буде вказано НАЗК. При цьому ми рекомендуємо надсилати таке повідомлення офіційно з описом та повідомленням, а також дублювати його відправлення з електронного кабінету.

Підсумовуючи нагадуємо, що якщо декларація містить явно недостовірні дані: не вказано об'єкт декларування, вартість об'єкта відрізняється від дійсної, більш ніж на 250 прожиткових мінімумів – це ризик притягнення такого декларанта вже не до адміністративної, а до кримінальної відповідальності.

www.advice.ua

www.ua-advice.com

Керуючий партнер, адвокат

Кулаков Віталій

Група компаній «ADVICE»